Топорівська громада
Чернівецька область, Чернівецький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Село Бочківці

    Розміщення села нетипове, що свідчить про його старовинне походження. В Бочківцях нараховується 715 дворів, проживає 2003 жителів, територія – 1226,6 га.
Національний склад населення переважно українці, хоча проживають у ньому румуни, молдовани, росіяни, татари та інші.
Село Бочківці розташоване в 25 км від обласного центру – Чернівці та в 30 км від районного – Хотина.
У XVII ст.. наш край був мало заселений. Села були малими: 10- 20 дворів. Саме в цей час було засноване село Бочківці. Перша згадка про Бочківці, як адміністративну одиницю, датується 2 березня 1652 року.
Село засноване за рахунок переселенців з Молдавії та України. В селі дуже поширене прізвище Молдован, що підтверджує припущення про переселенців з Молдавії. Але, ймовірно, воно було засноване десь на початку XVII ст.
Так, у 1646 році в Молдавському князівстві, а територія нашого краю в цей час входила в “Уложенні” господаря Лупу, було законодавчо оформлене кріпосне право. Воно полягало у забороні вечинам (кріпакам) покидати постійне місце проживання.
Назва села Бочківці, за історичною версією, походить від того, що перші поселенці займалися бондарством, цьому сприяла велика кількість бука, що росте на околиці села. Ремісники виготовляли велику кількість бочок для упаковки чорносливу, який збували в навколишніх селах, де був великий попит на нього. Жителі Топорівців скуповували бочки, так як в селі було понад 1000 вуликів і вони торгували також медом у бочках. Звідси і пішла назва села – Бочківці.
Бочківці розташовані на хороших грунтах і мають дуже сприятливі умови для занять землеробством і тваринництвом, тому не викликає подиву той факт, що тут жили люди і в дослав’янський період. В центрі села було знайдено кам’яну сокиру і наконечник стріли, скребачку, залишки глиняного посуду часів трипільської культури.
На околиці села в 1967 році, під час розкопок було відкрите селище тиверців. Воно назване Грозинецьким городищем і існувало в VIII – IX ст.
Зараз село – ціла адміністративна одиниця, але окремі частини села мають різну назву, що свідчить про те, що воно утворено з хуторів: Мале село, Трачка, Готарь, Рит, Караваччина, Колиба.
Майже безперервні війни другої половини ХУІІст. початку ХУІІІст. спустошили край. Селяни втікали з села на Поділля, в Молдавію.
Хотинщина в 1715 році була перетворена в турецьку райю (мілітаризовану зону).
Під час російсько – турецької війни 1735 – 1739 р.р. Буковина стала ареною вирішальних битв. Через територію села проходила турецька армія, а після Ставчанської битви, в якій перемогли росіяни, останні, повертаючись з Молдавії, пограбували села Хотинщини і частини Чернівецької області.
В 1770 році під час чергової російсько-турецької війни Хотинщина була повернута під юрисдикцію молдавського господаря. Але під час виводу російських військ з Буковини сюди увійшли австрійські війська. А вже в 1775 році австрійські війська були виведені з Хотинщини, вона знову стала райю. Саме в цей період в східній частині села Бочківці (Рит) побудували військовий турецький об’єкт. На жаль, залишків об’єкта не залишилося, але в різних частинах села знаходили золоті, турецькі монети цього періоду.
Вже в 1812 році згідно Бухарестського миру Хотинщина (в тому числі й Бочківці) відійшли до Російської імперії, в складі якої перебували аж до 1918 року. До кордону з Австрією від Бочківців було всього 5 кілометрів.
При російській владі панщина була більш жорстокою, ніж раніше, і тому, коли в 1918 році в Австрійській імперії скасували кріпосне право, жителі Бочківців тікали на Буковину. А в самому селі селянська реформа була здійснена не у 1861 році, як у всій російській імперії, а в 1868 році.
Селяни мали одержати по 8-8,5 десятин землі у спадкове володіння з правом продажу, однак, внаслідок зловживань, одержали по 4,7 десятин по 50 крб. за десятину при ціні 22 крб.
Більшість земель села, а також луки, міст до 1887 року належали поміщику Ф. Рафаловичу. Так як Рафаловичу належав й Зарожанський та Ставчанський цукрозаводи, основною культурою вирощування на сільських полях був цукровий буряк, який власник цукрозаводів скуповував у селян.
З 1887 по 1940 рік землі, ліс та пасовища належали сім’ї німецького генерала Рупперта. Хоча кріпосне право юридично було скасовано, але селяни продовжували залишатися в кріпосній залежності до 1895 року.
В середині 80-х років XIX ст.. житель села Бочківці Молдован Григорій, копаючи підвальне приміщення на власному подвір’ї, знайшов скарб з турецькими золотими монетами – II половини XVII ст.., що підтверджує той факт, що в Бочківцях перебував турецький гарнізон.
На знайдені гроші Молдован Г. на місці дерев’яної церкви, зведеної у XVII ст., у 1886 році будує в Свято-Михайлівську церкву, яка діє й нині. У цьому ж 1886 році збудовано в Бочківцях приміщення церковної 3-класної приходської школи. Приміщення школи мало 2 кімнати.
В цій школі навчалися відомі не тільки на Буковині люди, але й ті, що здобули собі світову славу. Це визначний майстер пензля Петро Мегик та композитор-псаломщик, син місцевого священика Володимира Дем’яновича Мегика.
З 1914 по 1918 р. в селі вже діяла 4-класна початкова школа, але старе приміщення школи було знищене, а під неї переобладнали старий будинок сільського священика.
Перша світова війна 1914-1918 років принесла нові страждання, злидні і голод. Бочківці стали ареною запеклих боїв між арміями Австро-Угорщини і Росії. Більшість чоловіків села було мобілізовано, зросли податки.
У березні-квітні йшли запеклі бої на півночі села, але довгий час лінія фронту залишалась незмінною. Ще й сьогодні на околиці села знаходять траншеї, землянки І світової війни. Тут були знайдені зброя, частини військового одягу, які є на даний момент експонатами сільського музею.
Війна залишила в селі горе, руйнування та злидні. В селі було зруйновано більшість будинків, багато людей втікало в Молдавію та Австрію.
На Хотинщину наприкінці війни претендувало 5 держав та 8 урядів.
Восени 1918 року Хотинщину окупували румунські війська. В краї був встановлений жорстокий режим.
Жителі села, що пережили період румунської окупації, а їх в селі залишилось ще багато, з жахом згадують ці часи. Рух по селі дозволявся лише удень:з 6 год. ранку до 6 год. вечора, але ніколи групами. Заборонялися святкування всякого роду, в тому числі й весілля та дні народження. Ввечері та вночі не повинно було в будинках горіти світло. Жандарм ходив ввечері по вулицях і бив вікна в будинках, у яких горіла свічка, а якщо зустрічав в цей час людей, то заарештовував їх і відводив на пост, що знаходився на місці сучасної сільської ради, де часто бив їх, а потім брав ще й штраф.

По закінченні війни 9 Травня 1945 року 93 жителя села не повернулися з фронтів Великої вітчизняної війни. Вдячні односельчани побудували їм в 1975році пам’ятник, біля якого щорічно 9 Травня вшановують пам’ять загиблих та ветеранів найжахливішої в історії людства війни.
Станом на 1 січня 1945 року село Бочківці входило до складу Хотинського району Чернівецької області.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Якими, на Вашу думку, повинні бути першочергові господарські пріорітети в роботі ради ТГ на 2021 рік?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь